Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Відшкодуванню шкоди присвячена гл. 82 ЦК України, а також галузеві акти законодавства – зокрема, Закон України від 1 грудня 1994 р. «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», гл. ІХ Кодексу законів про працю України тощо. Тлумачення окремих норм стосовно відшкодування шкоди міститься і в актах судової влади – зокрема, в постановах Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», від 29 грудня 1992 р. № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та інших.
Згідно зі статистичними даними у період з 2014 року по листопад 2015 року на розгляді Теплицького районного суду знаходилось 11 цивільних справ про відшкодування шкоди завданої злочином.
З ухваленням рішення розглянуто 11 справ, із них позовні вимоги задоволені або частково задоволені по 10 справах.
З залишенням заяви без розгляду – 1 справа.
В апеляційному порядку оскаржувалось 2 справи за позовами:
1) В., Н. до І., С., А., Л. про відшкодування шкоди завданої злочином. Рішенням від 23.04.2014 р. позовні вимоги було задоволено частково, а рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 13.06.2014 р. рішення Теплицького районного суду було скасоване та ухвалено нове рішення;
2) В. до Д. про відшкодування моральної шкоди. Рішенням від 17.03.2015 року позовні вимоги було задоволено, а рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 30.04.2015 року рішення Теплицького районного суду змінене в частині стягнутої моральної шкоди.
У касаційному порядку справи вказаної категорії не оскаржувалися.
Згідно зі ст. 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Загальними умовами відповідальності за завдану шкоду є:
- наявність шкоди. За відсутності цього не виникають і самі деліктні зобов’язання. Наявність шкоди і її розміри доводить потерпілий;
- протиправність дій того, хто завдав шкоду. За загальним правилом, шкода, заподіяна правомірними діями, відшкодуванню не підлягає, якщо інше не встановлене законом (до таких винятків відноситься, наприклад, відшкодування шкоди, заподіяної в стані крайньої необхідності);
причинний зв'язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла. Для виникнення деліктних зобов’язань необхідний безпосередній причинний зв'язок між цими явищами, тобто протиправні дії повинні породжувати шкідливий результат;
- вина того, хто завдав шкоду. При цьому закон виходить із презумпції вини того, хто завдав шкоди. Якщо потерпілий довів наявність шкоди, то той, хто завдав її, повинен довести відсутність своєї вини.
У свою чергу, ст. 1167 ЦК України містить загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду – згідно з ч. 1 зазначеної статті моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода стосовно фізичних осіб може бути визначена як фізичний або душевний біль та страждання, зазнані у зв’язку з протиправним поводженням інших осіб (завданням каліцтва, іншого ушкодження здоров'я, спричинення смерті близьких людей, знищення або пошкодження майна, приниження честі, гідності тощо).
Наприклад, рішенням суду частково задоволені позовні вимоги В. в інтересах неповнолітнього М. до В., С., О. про відшкодування майнової та моральної шкоди та стягнуто з неповнолітнього О. 10805 (десять тисяч вісімсот п’ять) грн. 22 коп. майнової шкоди, 5000 (п’ять тисяч) моральної шкоди, 455 (чотириста п’ятдесят п’ять) грн. 45 коп. судових витрат на користь законного представника неповнолітнього М. –В., та 243 грн. 60 коп. судового збору на користь держави.
З матеріалів справи вбачається, що в травні 2015 року до суду звернулася В. з позовом до В., С., О. про відшкодування майнової та моральної шкоди, оскільки її син М. є потерпілим у кримінальному провадженні за ч.1 ст. 122 КК України, де відповідача О. було визнано винним у нанесенні тілесних ушкоджень М. Внаслідок отриманих травм потерпілому було проведено операцію на щелепі та надано відповідне лікування на, що було здійснено витрати в розмір 10805 грн. 22 коп.. Позивачка просила відшкодувати матеріальні витрати в розмірі 10805 грн. 22 коп., моральні витрати в розмірі 15000 грн., та судові витрати.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі, відповідач погодився на сплату матеріальної шкоди та витрат на правову допомогу, але заперечував проти стягнення моральної шкоди, оскільки в сім’ї відсутні кошти.
Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди судом встановлено, що відповідачами по справі визнаються такі обставини: що М. було завдано тілесних ушкоджень О., що також підтверджується вироком Теплицького районного суду від 18.02.2015 року; що позивач зазнав витрат на лікування М.. в розмірі 10805,22 грн., які відповідачі погоджуються сплатити.
Згідно ст. 22 ЦК України - особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно ст. 23 ЦК України - особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
У відповідності ст. 1166 ЦК України - майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
В силу ст. 1179 ЦК України - неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.
Ст. 1192 ЦК України – розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно ст. 1167 ЦК України - моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Визначаючи розмір заподіяної моральної шкоди суд враховував характер та обсяг душевних страждань, які неповнолітній М. зазнав в результаті ушкодженням здоров’я, перенесені ним біль та переживання, перенесену операцію, обставини заподіяння шкоди, те, що шкода заподіяна умисно і виходячи з засад розумності та справедливості суд вирішив, що розмір моральної шкоди необхідно визначити в сумі 5000 грн.
Відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину.
Велику роль у боротьбі зі злочинністю відіграють ефективні способи цивільно-правового відшкодування шкоди, якої завдано внаслідок злочину. Насамперед, шкода, якої завдано внаслідок злочину, так званий кримінально-правовий або злочинний делікт, має істотну специфіку в умовах настання цивільно-правової відповідальності.
Протиправне діяння цього деліктного зобов'язання має бути не просто діянням, що порушує норми права чи суперечить їм, а саме злочином, тобто передбаченим КК України суспільно небезпечним винним діянням (дією або бездіяльністю), яке вчинено суб'єктом злочину. Для того, щоб встановити, чи є конкретне протиправне діяння злочином, має бути обвинувальний вирок суду, який вступив у силу.
Специфічність кримінально-правового делікту полягає також і в процесуальному порядку відшкодування шкоди, що завдано злочином. Зокрема, цю шкоду може бути відшкодовано як шляхом подання цивільного позову в кримінальному процесі, так і шляхом подання самостійної цивільно-правової вимоги про відшкодування шкоди після того, як обвинувальний вирок по кримінальній справі вступив у законну силу.
Окрім того, держава, виконуючи свої публічні функції, покладає на себе обов'язок відшкодувати майнову шкоду, завдану майну фізичної особи внаслідок злочину.
Надання матеріальної допомоги державою потерпілим від злочину є життєво необхідним, оскільки держава взяла на себе турботу про підтримання правопорядку та гарантування безпеки всіх членів суспільства. Відповідно до ст. 3 Конституції України, «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У разі відшкодування майнової шкоди, завданої фізичній особі внаслідок злочину державою, остання згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК України, має право зворотної вимоги до винної особи у вчиненні злочину. Таким чином, суми, виплачені потерпілому повертаються до державного бюджету у вигляді відрахувань від заробітку засудженого, вартості конфіскованого в нього майна тощо. Держава виступає в якості гаранта відновлення майнових прав потерпілого.
В ході вивчення практики розгляду справ, встановлено, що Теплицьким районним судом при вирішенні спорів про відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину, правильно і з додержанням вимог діючого законодавства розглянуто вказану категорію справ.
Так, рішенням суду від 17.03.2015 року задоволено позовні вимоги Д. до В. та стягнуто з В., на користь позивача у відшкодування моральної шкоди завданої злочином у розмірі 5000 грн.
З матеріалів справи вбачається, що Д., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, на ґрунті неприязних відносин, умисно наніс В. один удар ножем в область лівої ягодиці, внаслідок чого В. отримав тілесні ушкодження у вигляді колото-різаної рани лівої ягодичної ділянки з крововиливом – гематомою в м’які тканини, які згідно з висновком судово-медичної експертизи відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я.
Вироком суду Д. визнано винним у вчинені злочину, передбаченого ст. 125 ч.2 КК України та призначено покарання у виді громадських робіт на строк 180 годин.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю, відповідач позовні вимоги визнав.
Згідно ч.4 ст.174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Згідно ч.3 п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову.
Суд вирішив, що позов підлягає задоволенню, оскільки він ґрунтується на законі, доведений позивачем, визнаний відповідачем, це визнання відповідає вимогам закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб.
У даній справі було подано апеляційну скаргу. Відповідно до рішення Апеляційного суду Вінницької області рішення Теплицького районного суду було змінене в частині розміру стягнутої моральної шкоди та зменшено з 5000 тисяч до 3000 тисяч грн..
У процесі судового розгляду цивільних справ можуть виникати обставини суб’єктивного і об’єктивного характеру, які перешкоджають суду розглянути справу по суті і постановити рішення в першому судовому засіданні або роблять неможливим його постановлення взагалі у даній справі.
Отже, ускладнення в процесі судового розгляду цивільних справ можливі в процесуальних формах тимчасового припинення здійснення процесуальних дій у справі і закінчення провадження в ній без постановлення судового рішення. Тимчасове припинення здійснення процесуальних дій настає внаслідок відкладення розгляду справи і зупинення провадження у справі.
Закінчення провадження без постановлення судового рішення настає в результаті закриття провадження у справі і залишення заяви без розгляду.
Так, у квітні 2014 року В. та Т. звернулися до суду з позовом до О., НАСК «Оранта» про відшкодування шкоди заподіяної ДТП.
В ході попереднього розгляду справи встановлено, що позовна заява В. та Т. не відповідає вимогам ст. 119 ЦПК України, що передбачають зміст та форму позовної заяви, а саме в ній невірно зазначені адреси відповідачів, що унеможливлює їх виклик до суду. Виходячи з цього судом було надано строк для усунення вказаних недоліків, а позовну заяву залишено без руху. Після закінчення вказаного строку, недоліків усунено не було. 28.05.2014 року судом було винесене ухвалу про залишення поданої заяви без розгляду.
Залишаючи подану заяву без розгляду, згідно п.8 ч.1 ст. 207 ЦПК України, позивачеві роз’яснено, що після усунення причин, які були підставою для залишення позову без розгляду, він має право звернутися до суду повторно.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України окремою підставою залишення заяви без розгляду може бути подача позивачем заяви про залишення позову без розгляду.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (принцип диспозитивності цивільного судочинства). Тому суд зобов’язаний залишити заяву без розгляду, якщо позивач звернувся з таким клопотанням.
Таким чином, узагальнення показало, що при розгляді спорів про відшкодування шкоди проблемних питань не виникає. Судом надається належна оцінка зібраним по справі доказам, рішення ухвалюються, виходячи з доводів і заперечень сторін, з урахуванням принципу їх змагальності та диспозитивності цивільного судочинства. Судом повно з’ясовуються обставини справи, відповідно до положень статті 212 ЦПК України рішення належним чином мотивовані. Судом не порушуються норми матеріального чи процесуального права.
Суддя Теплицького районного суду С.В. Нагорнюк
Вінницької області
_03_03.png)
