Теплицький районний суд Вінницької області

12 жовтня 2015, 10:07

Узагальнення проведено у відповідності до плану роботи Теплицького районного суду Вінницької області на 1-ше півріччя 2015 року.

В ході проведення узагальнення встановлено, що в 1-му півріччі 2015 року на розгляд до суду надійшло два кримінальних провадження із укладеними угодами про примирення та одне з угодою про визнання винуватості. З них по 1 кримінальному провадженю винесено вирок: справа №144/473/15-к по кримінальному провадженні, відносно С., який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України; по 1 – му відмовлено в затвердженні угоди про примирення: справа №144/335/15-к по кримінальному провадженні, відносно Т., якій повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України; 1-не кримінальне провадження на кінець звітного періоду перебувло на розгляді: справа №144/759/15-к по кримінальному провадженні, відносно В., який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 321 КК України.

При розгляді кримінальних проваджень судді дотримуються вимог КПК України та КК України.

Строки, протягом яких суд має призначити підготовче судове засідання, судом не порушувалися. У відповідності до ч.1 ст.314 КПК, судді не пізніше п’яти днів з дня надходження обвинувального акта призначали підготовче судове засідання, в яке викликали учасників судового провадження.

Особливості судового провадження на підставі угод, визначаються главою 35 КПК України.

Так, відповідно до ст.474 КПК України розгляд щодо угоди проводиться судом під час підготовчого судового засідання за обов’язкової участі сторін угоди з повідомленням інших учасників судового провадження.

Перед затвердженням угоди про визнання винуватості чи про примирення суд з’ясовує, 1) чи розуміє обвинувачений права, надані йому законом, наслідки укладення та затвердження угод, характер кожного обвинувачення, вид покарання й інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом; 2) чи потерпілий розуміє наслідки затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу.

Переконавшись, що укладення угоди сторонами є добровільним (тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді) та перевіривши угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відповідно до ст. 475 КПК ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання. Вирок повинен відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків з урахуванням деяких особливостей.

Мотивувальна частина вироку на підставі угоди має містити:

формулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачувалася особа

Приклад, вирок від 08 травня 2015 року відносно С., за ч. 1 ст. 289 КК України.

«12 березня 2015 року близько 23-ї години С., перебуваючи по вул..Мічуріна біля господарства Г. в смт Теплик Вінницької області, куди він приїхав разом з В., в стані алкогольного сп’яніння, умисно, з метою незаконного заволодіння транспортним засобом, скориставшись відсутністю власника, взяв мопед «Хонда», який належить В., та вирішив поїхати ним додому в с.Огіївка Гайсинського району Вінницької області, спробував завести двигун, однак, у зв’язку із відсутністю ключів в замку запалення йому це не вдалось, і він повів його далі, застосовуючи фізичну силу. Таким чином, С., не маючи ні дійсного, ні гаданого права керувати чи володіти транспортним засобом, незаконно заволодів вказаним мопедом. Згідно накладної, виданої ПП «Рибка В.А.» від 12 березня 2015 року, вартість мопеда «Хонда» становить 6 500 грн..

Умисними протиправними діями С. скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 289 КК України, тобто незаконне заволодіння транспортним засобом.»

відомості про укладену угоду, її реквізити, зміст та визначена міра покарання;

«22 квітня 2015 року між потерпілим Г., з однієї сторони, і обвинуваченим., з іншої сторони, на підставі ст.ст. 468,469,471 КПК України добровільно, по ініціативі обвинуваченого заключено угоду про примирення між собою.

Згідно з даною угодою потерпілий Г. та обвинувачений С. дійшли згоди щодо формулювання обвинувачення, всіх істотних для даного кримінального провадження обставин та правової кваліфікації дій С. за ч.1 ст. 289 КК України. Також, сторонами угоди визначено узгоджене ними покарання, яке С. повинен понести за вчинене кримінальне правопорушення, а саме у виді трьох років позбавлення волі з іспитовим строком згідно ст.75 КК України терміном 1 рік. В угоді передбачені наслідки її укладення, затвердження та невиконання, які роз'яснені обвинуваченому.»

мотиви, з яких суд виходив при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам цього Кодексу та закону і ухваленні вироку, та положення закону, якими він керувався.

«Розглядаючи питання про можливість затвердження даної угоди про примирення між потерпілим та обвинуваченим, суд виходить з наступного.

Відповідно до правил ст. ст. 468, 469 КПК України у кримінальному провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення – може бути укладено угоду про примирення.

Прокурор в судовому засіданні, вважаючи, що при укладенні даної угоди дотримані вимоги і правила КПК та КК України, просив цю угоду затвердити і призначити обвинуваченому узгоджену в угоді міру покарання та інші передбачені угодою заходи.

Обвинувачений С. в судовому засіданні також просив вказану угоду з потерпілим затвердити і призначити узгоджену в ній міру покарання та інші передбачені угодою заходи, при цьому беззастережно визнав себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України, в обсязі підозри, дав згоду на застосування узгодженого виду та розміру покарання, а також інших заходів у разі затвердження угоди, заявивши, що здатен реально виконати взяті на себе відповідно до угоди зобов'язання.

Злочин, у вчиненні якого С. беззастережно визнав себе винуватим, згідно із ст. 12 КК України є злочином середньої тяжкості.

Суд шляхом проведення опитування сторін кримінального провадження переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. При цьому судом з`ясовано, що С. повністю усвідомлює зміст укладеної з потерпілим угоди про примирення, характер обвинувачення, щодо якого визнає себе винуватим, цілком розуміє свої права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, а також наслідки укладення, затвердження даної угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, та наслідки її не виконання, передбачені ст. 476 КПК України.

Зміст угоди про примирення відповідає вимогам ст. 471 КПК України.

Враховуючи викладене, оскільки умови угоди про примирення між потерпілим Гаман В.М. та обвинуваченим С., її форма та зміст відповідають вимогам КПК та КК України, суд дійшов висновку про наявність всіх правових підстав для затвердження цієї угоди.

За таких обставин суд вважає доведеним в судовому засіданні те, що С. незаконно заволодів транспортним засобом, а тому його дії суд кваліфікує за ч. 1 ст. 289 КК України, за якими належить призначити С Г.В. узгоджену сторонами угоди про примирення міру покарання.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 373, 374, 471 та 475 КПК України, суд, - ……….»

У резолютивній частині вироку на підставі угоди повинно міститися рішення про затвердження угоди із зазначенням її реквізитів, рішення про винуватість особи із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, рішення про призначення узгодженої сторонами міри покарання за кожним з обвинувачень та остаточна міра покарання, а також інші відомості, передбачені статтею 374 цього Кодексу.

«Затвердити угоду про примирення від 22 квітня 2015 року між потерпілим Г та обвинуваченим С.

С визнати винуватим у пред’явленому обвинуваченні за ч.1 ст.289 КК України.

Призначити С узгоджене угодою про примирення від 22 квітня 2015 року покарання за ч.1 ст.289 КК України у виді трьох років позбавлення волі.

На підставі ч.2, ч.3 ст.75 КК України звільнити С. від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом одного року іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки.

У відповідності до п.2 та п.3 ч.1 ст.76 КК України зобов’язати С. не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції та повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання.»

Як бачимо вирок відповідає вимогам ст. 475 КПК України.

Згідно ст. 314 ч. 3 п. 1 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти одне з таких рішень: 1) затвердити угоду або відмовити у затверджені угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому ст.ст. 468-475 цього кодексу.

Відповідно до ч. 7 ст. 474 КПУ України суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо: 1) умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди; 2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства; 3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб; 4) існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися;5) очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов’язань;6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.

Так, ухвалою від 10 квітня 2015 року відмовлено у затвердженні угоди про примирення від 27 березня 2015 року між потерпілою В. та обвинуваченою С., кримінальне провадження повернуто прокурору Теплицького району для продовження досудового розслідування.

Згідно ухвали, С., будучи призначеною наказом начальника Центру поштового зв’язку №5 Вінницької дирекції УДППЗ «Укрпошта» №108-к від 01.12.2006 року начальником відділення поштового зв’язку с. Росоша Теплицького району Вінницької області Центру поштового зв’язку №5 Вінницької дирекції УДППЗ «Укрпошта», являючись відповідно до договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 15.10.2009 року матеріально відповідальною особою та несучи відповідно до вказаного договору повну індивідуальну матеріальну відповідальність за забезпечення схоронності ввірених їй матеріальних цінностей, діючи з єдиним умислом та загальною метою на заволодіння грошовими коштами, які Г. перераховувалися жительці с. Кожухівка Теплицького району Вінницької області, у якості сплати аліментів на утримання неповнолітніх дітей, отримавши грошові перекази 08.04.2014 року на суму 300 грн., 17.06.2014 року на суму 300 грн., 21.10.2014 року на суму 300 грн. та 30.12.2014 року на суму 300 грн., а всього на загальну суму 1200 грн., вказані кошти в доставку листоноші Д., яка обслуговує с. Кожухівку Теплицького району Вінницької області, як це визначено п.6.1.2 Положення про поштовий переказ, затвердженого наказом УДППЗ «Укрпошта» № 275 від 31.05.2013 року для подальшої виплати їх одержувачу В. не надала та самостійно їх В. не виплатила, а кошти, які Г. перераховувалися В. у якості сплати аліментів на утримання неповнолітніх дітей на загальну суму 1200 грн. привласнила, чим завдала В. матеріальної шкоди, та використала дані кошти на власні потреби. 27.03.2015 року між потерпілою В. із однієї сторони та С., яка є підозрюваною з іншої сторони, на підставі ст.ст. 468, 469, 471 КПК України добровільно, укладено угоду про примирення між собою.

Згідно з даною угодою потерпіла та підозрювана дійшли згоди щодо формулювання підозри, всіх істотних для даного кримінального провадження обставин та правової кваліфікації дій обвинуваченої С., за ч. 1 ст. 191 КК України, Також, сторонами угоди визначено узгоджене ними покарання,

Керуючись положеннями ст.ст. 314, 468, 469, 474 КПК України суд, прийшов до висновку про відмову у затверджені угоди про примирення, так як слідчим допущено порушення закону, а саме КК України. Допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, так як з матеріалів справи очевидно, що С. будучи начальником відділення поштового зв’язку с. Росоша Теплицького району Вінницької області Центру поштового зв’язку №5 Вінницької дирекції УДППЗ «Укрпошта», є службовою особою, та вчинила правопорушення зловживаючи своїм службовим становищем, проте слідчий помилково дійшов висновку, що С. не є службовою особою, не врахував вимог ст. 18 ч.3 КК України і як наслідок — неправильно кваліфікував її дії по ч. 1 ст. 191 КК України. Крім того слідчим не дано оцінки внесенню в офіційні документи - бланки грошових переказів Ф.122 неправдивих відомостей.

Протягом першого півріччя 2015 року до апеляційного суду Вінницької області судові рішення у кримінальних провадженнях із укладеними угодами про примирення не оскаржувалися.

Узагальнення судової практики здійснення кримінального провадження на підставі угод засвідчило, що судді правильно застосовують процесуальний закон, відповідно до глави 35 КПК України перевіряють угоди на відповідність їх вимогам КПК України; з’ясовують чи укладення угоди сторонами є добровільним, чи розуміє обвинувачений права, надані йому законом, наслідки укладення та затвердження угод, характер кожного обвинувачення, вид покарання й інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом; чи потерпілий розуміє наслідки затвердження угоди. Строки розгляду справ судом не порушувалися

Суддя Теплицького

районного суду Л.І.Задорожна